Літературний портрет
«Микола Зеров – сіяч, борець і мрійник»
26 квітня виповнюється 135 років від дня народження Миколи Зерова – українського поета, основоположника неокласичної школи поетів, перекладача, історика літератури, критика. Провідний бібліотекар Тетяна Логін знайомила відвідувачів бібліотеки з життям і творчістю письменника, який народився в повітовому місті Зіньків на Полтавщині. Навчався в Зіньківській школі, в Охтирській та Першій київській гімназіях (1903–1908). У 1909–1914 роках - студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. Ще в студентські роки з’явилися перші статті та рецензії Зерова в журналі «Світло», газеті «Рада». До 1917 року вчителював у Златопільській, а з 1917 - в Київській гімназії. У 1918–1920 роках викладає українознавство в Архітектурному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь». В1920 році одружився із Софією Лободою. Тоді ж вийшли «Антологія римської поезії» та «Нова українська поезія», що стали помітним явищем у тогочасному літературному житті. До 1923 працює вчителем в Баришівці, куди переїхав із сім’єю. Учителюючи в Баришівській соціально-економічній школі М. Зеров написав багато віршів, які увійшли до його першої збірки «Камена» (1924). 1 жовтня 1923 року Микола Зеров став професором української літератури Київського інституту народної освіти, одночасно викладаючи українську літературу в Кооперативному технікумі та Торгово-промисловій школі. В 1923 році створена літературна група, яку стали називати неокласиками, одним з лідерів якої був Зеров. До неокласиків також належали Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт (Юрій Клен), Максим Рильський та ін. Від 1926 року Зеров був лише літературним критиком зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних статтях. Того ж року офіційна влада звинуватила «неокласиків» в антипролетарських настроях. Наприкінці 1934р. Зерова було остаточно звільнено з університету, заборонено займатися науковою та літературною діяльністю. Він не мав матеріального забезпечення й був змушений шукати будь-яку роботу, або залишити Україну. Переживши ще одну трагедію, - смерть десятилітнього сина - М. Зеров переїжджає до Москви. У ніч із 27 на 28 квітня 1935 року Зерова було заарештовано під Москвою на станції Пушкіне за безпідставним звинуваченням у «керівництві контрреволюційною терористичною організацією» і засуджено до 10 років виправних робіт у таборі. У 1937 «справу Зерова та ін.» було переглянуто та засуджено до розстрілу. Зеров разом з багатьма іншими представниками української культури був розстріляний в селищі Сандармох 3 листопада 1937 року.
За життя митця вийшло дві поетичні збірки: «Антологія римської поезії» – переклади з Катулла, Вергілія, Горація, Проперція, Овідія, Марціяла, і збірка поезій «Камена» (1924). Його перу належить низка досліджень з історії української літератури- «Нове українське письменство»(1924), «До джерел»(1926), «Від Куліша до Винниченка»(1929).
Поезія митця сповнена особливими принадами гармонійного поєднання минулого і сучасного.
