Виставка-вшанування
«Співець життя, молодості, любові»
Шістдесятник Василь Симоненко помер у ніч з 13 на 14 грудня 1963 року у неповні 29 років. Літературні критики називали його "поетом без каменю за душею", а есеїст Євген Сверстюк зазначив, що Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частину історії України. 8 січня 2025 року йому мало би виповнитися 90 років. З цієї нагоди в читальному залі Бібліотеки-філії №3 Рівненської ЦБС діє виставка-вшанування «Співець життя, молодості, любові».
Поет демонстрував виняткові здібності та наполегливість. Наприклад, уже з шостого класу йому доводилося щодня долати аж 18 км пішки дорогою до школи та з неї додому.
Усе свідчило про те, що Василь міг досягти виняткового успіху за радянських часів, якби прагнув підлаштовуватися та йшов, так би мовити, за лінією партії. Симоненко працював журналістом, але не так багато правди міг донести зі сторінок видань, які проходили жорстку цензуру. Поезія, самвидавна література були для нього ковтком волі, простором щирості, справжнім життям. Із 1960 року він став учасником Клубу творчої молоді разом з Ліною Костенко, Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, Василем Стусом, Євгеном Сверстюком. Молоді та натхненні літератори ставили за мету розбудову оновленої України.
Поет-бунтар входив до комісії з пошуку місць масових поховань жертв катівень НКВС. У 1962 році разом з однодумцями він знайшов поховання розстріляних НКВСівцями на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях і в Биківні. Вже одне це викликало підозру влади стосовно неблагонадійності поета.
Василь Симоненко неодноразово дуже красиво зізнавався у віршах у любові до України. Наприклад, називав її гордою й вродливою мамою.
Василя Симоненка мало друкували, але він був досить відомим серед освічених українців, попри молодий вік. За життя у нього вийшли друком лише казка «Цар Плаксій та Лоскотон» і збірка поезій «Тиша і грім».
Показовим є і випадок, про який згадує Євген Сверстюк. Під час творчої зустрічі в Черкаському педінституті на сцену надійшла записка: «Яку це Ви самостійну Україну маєте на увазі, коли пишете: «Хай мовчать Америки й Росії... », «Маю я святе синівське право з матір’ю побуть на самоті». Василь спокійно i наче недбало прочитав цю записку й сказав: «У мене Україна одна. Якщо автор запитання знає другу – хай скаже. Будемо вибирати».
Недарма Симоненка називали літературним бунтарем: він не терпів несправедливості, прагнув не тільки свободи, але й визнати Україну самобутньою державою. Він виступав проти компартії та всевладдя.
1965 року Симоненка висунули на Шевченківську премію. Проте не судилося. Поет отримав її лише через 30 років, уже в Незалежній Україні, посмертно.
З книг, що представлені на виставці, відвідувачі мають змогу детальніше ознайомитися з біографією та творчим шляхом цього талановитого представника шістдесятництва, а також насолодитися прекрасною українською поезією.
