Виставка-портрет «Можна все на світі вибирати сину – вибрати не можна тільки Батьківщину»

8 січня 1935 року українська мати подарувала світові справжнього сина України, поета, націоналіста, шістдесятника, борця за правду , патріота - Василя Симоненка.

Його біографія окреслена кількома реченнями. Народився у крихітних Біївцях на Полтавщині, ріс із мамою і дідом. Школу закінчував у сусідніх Тарандинцях — куди ходив пішки полями щодня 9 км. Учився в Київському університеті. Після випуску молодого журналіста розподілили до Черкас. 1962 рік став для поета переломним. У цьому році вийшла його перша й остання прижиттєва збірка "Тиша і грім".

1962 року В. Симоненко разом з

А.Горською та Л. Танюком виявили

на Лукʼянівському та Васильківському цвинтарях, в Биківні, місця поховання розстріляних енкаведистами політвʼязнів, про що й було зроблено заяву до міської ради.

У 1963 році Симоненко був жорстоко побитий кагебістами на залізничній станції у місті Смілі, після чого переніс відмову нирок і невдовзі помер у головній обласній лікарні 13 грудня 1963 року. Похований в Черкасах. Це якщо дуже дуже коротко.

Цьогоріч йому могло б бути 90. На жаль, доля, а скоріше - радянська репресивна машина, виділила йому лише 28 років. Він дуже рано пішов з життя - але залишив по собі чималий творчий спадок. Більшість його поезій стали пророчими.

«Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права».

Радянський режим визнав його буржуазним націоналістом, на друк поезій в Україні на 15 років було накладено заборону. В 1965 році поета намагалися висунути посмертно на Шевченківську премію — марно. Натомість став одним із перших, кому було присуджено її в роки Незалежності.

До вашої уваги підбірка книг Василя Симоненка та матеріалів про нього. Наші молоді і дорослі читачі повинні знати, хто і як виборював нашу свободу і поклав життя на вівтар цієї боротьби.