Архів письменника ”Митець втраченого покоління”

«А світ – вертеп. Кажу я з гіркотою: цей світ – вертеп…

І, мабуть, щонайважче – у ньому залишатися собою,

від перших днів своїх і до останніх не бути ні актором, ні суфлером, ні лялькою на пальчиках облудних, а лиш собою кожної години, а лиш собою кожної хвилини, з лицем одвертим твердо йти на кін…»

Грицько Чубай – видатний український поет, перекладач, видавець, народився 23 січня 1949 року в селі Березини, що на Рівненщині. У його родині були вояки УПА, українські активісти, а за самим поетом ще зі школи слідкувало КДБ. У 17-річному віці його вже викликали на допити за антирадянські вірші та висловлювання.

У 1966 році Грицько вступив до Рівненського педінституту, але не зміг його закінчити через упереджене ставлення керівництва. Після невдалих спроб продовжити навчання у Львівському університеті повернувся додому й працював вчителем малювання у селі Жабокрики на Рівненщині, потім художником у колгоспі. Працював деякий час на Рівненському радіо, поки не «засікли».

Він був поліглотом, знав досконало німецьку, польську, білоруську, чеську, сербську мови. Перекладав з іспанської.

Грицько Чубай прожив коротке життя – лише 33 роки (він завжди говорив дружині, що не більше як тридцять три роки проживе…). Через постійні допити КДБ, побиття у СІЗО та важку роботу на заводах і у Сибіру в митця загострилася хвороба нирок – його не стало у 1982 році. Проте, за час постійних переслідувань та обшуків написав близько ста різних за жанром віршів: балади, поеми, верлібри. А також став одним з лідерів українського літературно-мистецького андеграунду 60-80 років. Свою культову поему «Вертеп» він написав у 18 років. «Вертеп» - це своєрідна маніфестація-вирок сучасній цивілізації. Саме з цією поемою молодий поет з Рівненщини приїздить до Львова, де стає безсумнівним лідером львівської мистецької молоді. У Львові організував та видавав «Скриню» - самвидавний літературно- мистецький журнал, в якому друкував твори друзів та власні. Втім, його книги вийшли друком лише через 15 років після його смерті: «Говорити, мовчати і говорити знову», «Плач Єремії», «Скоромовка не для вовка» - збірка віршів для дітей, «П’ятикнижжя».

Чубай спілкувався з Василем Стусом і В’ячеславом Чорноволом, дружив з Олегом Лишегою й іншими представниками «незгодного» літературно-мистецького середовища. Ним опікувалися Ігор та Ірина Калинці. У Чубая залишилося двоє дітей – Соломія і Тарас. Тарас Чубай став музикантом, він є лідером відомого гурту «Плач Єремії» та виконує вірші батька, покладені на музику. Соломія Чубай відкрила мультимедійну дисидентську кімнату імені Грицька Чубая у Львові, створила проект, присвячений батькові та видала альбом «Роеtу. Чубай. Україна. Любов», а також проект з симфонічним оркестром «Роеtу. Діалог поколінь».

До уваги відвідувачів Центральної міської бібліотеки Рівненської ЦБС – архів письменника «Митець втраченого покоління», де ми згадуємо Грицька Чубая, світлу людину та особистість, який став помітним явищем української поезії ХХ століття.