Народознавча виставка-експозиція "Мамині рушники-лебеді білокрилі"
Колись світлицею називали найгарнішу хату. Наші бабусі завджи багато зусиль докладали аби їхня хата була красива і затишна.
У давнину кожна жінка багато уваги приділяла вишивці. Кожна мати навчала свою доньку цьому ремеслу. Раніше не було жодної хати, де не вишивали рушники жінки, бабусі, дівчата. Вишиті рушники створювали затишок у хаті. У народі казали: "Хата без рушників, як родина без дітей", "Рушник на кілочку, хата у віночку". Рушники вважаються оберегом, який захищає хату від нещасть, злих сил. Кажуть в українській хаті, як у віночку, бо вона прикрашена вишитими рушниками. Майстриня вкладала в рушник душу.
Різні кольори і орнаменти мали певний зміст.
Червона смужка - бажала людині добро, щоб у її житті завжди світило сонце. Жовта бажала - людині міцного здоров'я, світла, тепла. Зелена-зустріч з добрими людьми. Коричнева-бажала людині щасливу дорогу. А синя-ясного неба.
Коли мама проводжала сина у дорогу вона дарувала йому такий рушничок, який оберігав його від зла, нещастя, нагадував тепло рідної домівки.
Також були рушники для побуту. Колись у родині діти мали свої утирачі. Рушничок весь у квітах, а між ними дрібні листочки барвінку називався росяночкою. Його вишивали бабусі для онучок. А рушники з дубовим листям, виноградом називали грайликами.
А рушники, які готували на весілля називали весільними. На них часто зображували пару голубів, виноград-символи створення сім'ї, краси і любові.
Рушником-божником покривали покуть - чільне місце в оселі, де на одній чи кількох полицях розміщували ікони, ставили свячену воду, свічки, клали проскурки, зілля. Над покутем висіла лампадка. Дожина рушника-божника - 4 метри.
Рушники-це обереги, їх потрібно шанувати, берегти тому, що вони залишилися нам від наших матусь і бабусь.
У нашій бібліотеці є чимало гарних схем узорів вишивання рушників з різних куточків України.
