125 років від дня освячення Свято – Воскресенського кафедрального собору міста Рівне

20.10.2020
Поділитись в соцмережах:

125 років від дня освячення Свято – Воскресенського кафедрального собору міста Рівне

 

20 жовтня, Свято – Воскресенський собор міста Рівне відзначає 125 річницю від дня освячення . За свою, понад сторічну, історію Свято-Воскресенський собор пережив і руйнацію і закриття, був за крок від знесення… На щастя, старовинна сакральна споруда збереглася до наших днів і тепер не лише служить релігійній громаді, а й є окрасою старої частини міста.

Воскресенський собор — хрестовокупольний, чотиристовпний, триапсидний з позакомарним покриттям. В західній частині собору влаштовані хори. Споруда збудована з цегли, з великою кількістю рустів та декору на фасадах. Собор складної об'ємної композиції завершений п'ятьма верхами. Верхи складаються з шоломовидної форми куполів та завершень у вигляді маківок, які спираються на гранчасті в плані барабани. Над об'ємом притвору розташована дзвіниця, яка являє собою ажурну цегляну надбудову арочної форми з завершенням у вигляді маківки. З правої сторони від головного входу влаштовані закриті сходи до підземного храму. Вхід до підземного храму влаштований і у вівтарній частині собору. Входи  розташовані з західного, північного та південного боків. Це пишно декоровані перспективні портали. До входів ведуть широкі парадні сходи, викладені з каменю-пісковика.

Приблизно там, де нині пожежна частина на вулиці Полуботка (район ринку Пересопниця, орієнтовно поруч із сучасним Будинком побуту), у 1731 році було зведено дерев’яну православну Свято-Воскресенську церкву. Однак влітку 1881 року під час масової пожежі, що охопила центр Рівного, церква згоріла. Спочатку через необережне поводження з вогнем зайнялася дерев’яна будівля міської пошти, розташованої поруч з церквою. Полум’я швидко перекинулося на навколишні житлові будинки, поліцейську дільницю, торгові ряди розташованого поруч ринку. Так місто залишилося без головного храму. На місці знищеної церкви рівняни встановили великий дерев’яний хрест, до якого ще навіть у радянські часи (до реконструкції продовольчого ринку) покладали свіжі квіти. А на богослужіння православні рівняни ходили до Свято-Успенської (Омелянівської) церкви та церкви Святого Стефана на Грабнику. Однак невеличкі храми не вміщали усіх мирян. Тому містяни звернулися до влади Рівного та начальника краю графа Ігнатьєва з проханням виділити кошти і земельну ділянку для будівництва нового православного храму. І самі заходилися збирати пожертви на будову. Рішення про початок будівництва було ухвалено в 1890 році. Звести новий храм вирішили на історичному місці — у центрі Рівного, де в 1580 році була дерев’яна церква Воскресіння Христового, заснована, за переказами, ще княгинею Несвицькою, і яку спалили під час нападу татаро-монголи.
За архівними документами проектантом майбутнього соборного храму був російський архітектор Дейнека (або Дейнеко). Принаймні “Волинскіє єпархіальниє відомості", описуючи освячення храму, повідомляли: “Храм устроен прочно, по плану, составленному бывшим Архитектором Дейнека”.

Після пишних закладин приступили до будівництва, яке планували завершити за чотири роки. Однак у поспіху не врахували, що місцевість болотиста, тому за наполяганням військового інженера Заславського вирішили укріпити фундамент дубовими палями. Упродовж року 1 200 таких паль вбивали в грунт, витративши на це 10 тисяч рублів із виділених з казни на будівництво 86-ти тисяч.

Освячення новозбудованого соборного Свято-Воскресенського храму відбулося 20 жовтня (8 жовтня за старим стилем) 1895 року. Організатори прагнули перевершити пишну церемонію закладення собору.
Ще напередодні урочистостей, у суботу 19 жовтня, до Рівного стали прибувати охочі подивитися на церемонію, заповнивши усі готелі й приватні будинки. Прибуло духовенство з Почаєва, Кременця, Житомира. Службу правив архієпископ Волинський і Житомирський Модест. І ось 20 жовтня 1895 року о 16-й годині над містом після 14-річного мовчання полинув благовіст, що закликав до вечірні. До новозведеного храму вирушили прихожани. Служки принесли воскові свічки, що залишилися від згорілої церкви. О 17-й годині прибув із Дубна намісник Почаївської Лаври архимандрит Філарет. Новий Свято-Воскресенський храм не уміщав усіх прибулих, люд заполонив усі прилеглі вулиці. Під дзвони єпископ Модест увійшов до церкви. “Волинскіє єпархіалниє вєдомості”, які здійснювали, так би мовити, інформаційний супровід закладення, побудови і освячення собору, писали:

“… На хорах пел правый хор — воспитанники Реального училища, а на левом, на крилосе, ученики приходского училища и псаломщики. Его Высокопреосвященнство, встреченный духовенством вошел в храм и помолившись пред св. иконами и благословивши народ, взошел на приготовленный амвон и после облачения началось освящение св. престола… После освящения престола … совершен был крестный ход со св. мощами вокруг храма. В то время заранее прибывшие войска Путивльского полка устроили парад и военная музыка играла “Коль славен Господь в Сионе”… “.

Наступного після освячення храму дня духовенство, влада міста і гості відвідали банкет у залі реального училища, на який завітали власник міста князь Любомирський та представники католицької громади. “После обеда настоятелем собора были розданы фотографические карточки собора и иконостаса — сперва высокопоставленным лицам, а после и другим гостям”, – писали “Вєдомості”.

Спочатку новий храм на честь імператора називали Олександрівським. Потім повернули першу назву — Свято-Воскресенський собор. У 1912 році собор отримав подарунки від Патріарха Ієрусалимського — церковні реліквії та кілька дорогоцінних ікон.

Чимало поневірянь випало на долю головного православного храму міста. У 1921 році польська влада закрила його. І лише в 1931-у дозволила знову богослужіння в ньому. П’ятого квітня 1931 року Свято-Воскресенський собор знову освятили. А перед цим живописець Вольський з Почаєва зробив нові розписи, які нагадували лаврські. Наново було вкрито позолотою іконостас.
Навіть під час німецької окупації в соборі тривали богослужіння. Причому, як пригадують старожили, за наказом німецької влади службу правили почергово — тиждень українською мовою, тиждень російською (старослов’янською). Окупанти полюбляли фотографуватися на фоні величного собору, тому нині в різноманітних архівах можна віднайти цікаві фото із зображенням собору воєнних часів. А от радянська влада на початку 1960-х вирішила собор і належні йому приміщення знести, як такі, що заважали реконструкції центру міста. У державному архіві області зберігається доповідна записка архітектора Рівного з цього приводу: “Согласно утвержденного проекта детальной планировки район церкви по ул. Ленинской подлежит застройке пятиэтажными жилыми домами с магазинами и другими встроеными помещениями. Исходя из вышеуказаного, прошу рассмотреть вопрос о закрытии церкви и сноса ряда церковных зданий под многоэтажное жилищное строительство, а именно: 64-квартирного дома с двумя магазинами на первом этаже со стороны сквера матери и ребенка и такого же дома со стороны ул. Ленинской. Это дает возможность выравнять линию ул. Ленинской в этом месте и застроить ее красивыми зданиями с дешевым квадратным метром жилья”.

Однак у керівників міста все ж таки вистачило глузду не зносити храм. Натомість вони вчинили вже традиційно (перед цим закривши в 1962 році собор): у нижній частині храму влаштували рибний склад, у верхній – музей космонавтики та наукового атеїзму.

Наругу над головним православним храмом міста припинили лише в 1989 році під тиском громади. У квітні 1989-го храм повернули православній церкві. Завдяки тому, що стіни просто забілили вапном, стало можливим відновити і реставрувати розписи. Облаштували й новий іконостас. Відтоді й донині собор служить громаді за своїм призначенням. У Свято-Воскресенському храмі, як і в інших рівненських храмах, є святині — це частини нетлінних тіл святих, або святі мощі. Вважають, що вони мають благодатну силу. Зокрема є ковчег з часткою мощів преподобного Меркурія Чернігівського. Також є частки мощів святої великомучениці Варвари і Миколая Чудотворця.

 

Інтернет ресурси

 ДУХОВНІ ОБЕРЕГИ РІВНОГО. Інформаційно-краєзнавчий путівник [Електронний ресурс].Режим доступу https://rivnecbs.com.ua/publications/39-duhovni-oberegi-rivnogo-informacijno-kraeznavchij-putivnik. – Заголовок з екрану.

 Непроста доля рівненського храму. Маловідомі факти з історії Свято-Воскресенського собору [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://retrorivne.com.ua/neprosta-dolja-rivnenskogo-hramu-malovidomi-fakti-z-istorii-svjato-voskresenskogo-soboru/ – Заголовок з екрану.

 

Література

 Свято-Воскрксенському собору – 120 років // Рівне вечірнє : Обласна газета. – 2015. – №80/3 листоп./. – С. 3

 Снісаренко С. Брами до небес : ці брами для Воскресенського собору виготовив у різні роки різьбяр іконостасів рівнянин Володимир М'якота / С. Снісаренко // Сім днів : рівненський тижневик. – 2011. – N 45. – С. 13

 Станкевич Т. Свято-Воскресенський собор [Рівного] святкує 115-річчя освячення престолу / Т. Станкевич // ВОЛИНЬ : Обласний народний часопис. – 2010. – №41/21 жовт./. – С. 2

 Як собор знову став собором // Сім днів : Рівненський тижневик. – 2013. – №34/22 серп./. – С. 12-13