75 років з дня смерті Марка Безручка – військового діяча, генерал-хорунжого армії Української Народної Республіки

08.02.2019
Поділитись в соцмережах:

Марко Данилович Безручко народився 31 жовтня 1883 року в місті Токмак на Запоріжжі. (тоді Великий Токмак Таврійська губернія). Майбутній генерал Армії УНР в 1908 році закінчив Одеське військове училище, а в 1914 закінчив Миколаївську військову академію россійсько-імперського Генерального штабу у Санкт-Петербурзі. Кар'єру військового почав зі служби у різних штабах царської россійсько-імперської армії.

Під час Першої Світової війни Марко Безручко був начальником штабу піхотної дивізії. В 1917 році Безручко разом з іншими військовиками українського походження став на бік свого повсталого народу і брав активну участь у створенні частин української армії.

Наприкінці 1918 року Безручка призначають начальником оперативного відділу Генерального штабу Армії Української Народної Республіки. 26 березня 1919 року полковника Безручка призначили до Корпусу Січових Стрільців, командиром якого був полковник Євген Коновалець. Там Марко Данилович став начальником штабу і членом Стрілецької Ради. Протягом 1919 року Корпус вів важкі бої на Поділлі, відбиваючи наступи червоних і білих, аж поки 7 грудня 1919 року армію УНР не було інтерновано поляками в Луцьку. 1 січня 1920 року Симон Петлюра доручив полковнику Безручку сформувати 6-ту стрілецьку дивізію Січових Стрільців.

З серпня 1920 командував Середньою групою військ Армії УНР. Разом із начальником штабу 6-ї Січової дивізії полковником Всеволодом Змієнком очолював героїчну оборону міста Замостя 28 серпня – 2 вересня 1920 та вийшов переможцем тут у запеклих боях союзних польсько-українських військ (6-та січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк) проти першої кінної армії Будьонного. Середня група військ під його проводом вела восени контрнаступ проти більшовицьких військ, зайняла Поділля по лінії Шаргород – Бар – Літин. 5 жовтня 1920 йому присвоєно звання генерал-хорунжого.

Під час гучного святкування 20-річчя відродження Польської держави польська влада нагородила Марка Безручка вищим орденом “Vіrtutі Міlіtarі”, проте той прийняти його відмовився. “Я воював за Україну, а не за Польщу” – заявив бойовий генерал.

Генерал Безручко помер 10 лютого 1944 року після важкої хвороби і похований на українському православному цвинтарі “Воля” у Варшаві.

Тільки за часів Незалежності ім’я Марка Безручка повернулось спочатку до його родичів, а потім і до всіх небайдужих. Україна під час жорстокої, виснажливої війни за незалежність мала своїх героїв, на прикладах яких можна і треба виховувати українську молодь.

Джерела:

  1. Бойко О. Безручко Марко Данилович / О. Бойко // Енциклопедія історії України : в 10 т. Т. 1 : А–В / гол. ред. В. М. Литвин. – Київ : Наук. думка, 2003. – С. 214.
  2. Брежицький М. На проспекті Генерала Безручка влаштували свято / М. Брежицький // Льонокомбінат. – 2017. - № 44(3 листоп.). – C. 3.
  3. Букет Є. Визнавець незалежності. Марко Безручко // Культура і життя. – 2016. – № 35. – С. 4.
  4. Вовчик Н. На проспекті Безручка тепер є його пам’ятна дошка // Сім днів. – 2016. – №35. – С. 5.
  5. Шатайло О. П. Спадкоємці козацької слави / О. П. Шатайло. – Дрогобич : Відродження, 2009. – С. 80, 88, 93, 97.

Internet джерела:

#ЦейДеньІсторії: Генерал Марко Безручко [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://azov.org.ua/general-marko-bezruchko/. – Заголовок екрану.